Трошки про нас: Трошки про парашути (Володя)

Я недавно закінчив курси по підготовці парашутистів, і от вирішив написати про свої стрибки, і що таке парашутний спорт. Можливо комусь буде цікаво.

Почалося все ще в університеті на п'ятому курсі. Мій друг запропонував стрибнути в Цуневі з парашутом. Ми подзвонили на дропзону (хто не знає - так називається місце де стрибають з парашутами), нам сказали прийти до них на двогодинні курси і потім можна стрибати.

На курсах розказували про типи парашутів, матеріали з яких вони зроблені, як правильно виходити з літака, які типи відказів парашута можуть статися, і що в таких випадках робити. Стрибати ми мали з старенькими радянськими військовими парашутами.

Так от - у Цуневі ми стрибали з купольними парашутами. Вони повністю круглі, і можуть падати тільки вертикально, керувати ними неможливо взагалі. Тобто куди вас вітер поніс там і приземлилися. З літака за один проліт над полем вистрибує чоловік 5-6. Потім літак летить на наступне коло і так далі. Перерви між парашутистами секунди 3-4. Переважно всі перший раз стрибають, тому можуть злякатися і затриматися в дверях, тоді всі хто за ним теж затримуються і відповідно вистрибують далі по ходу літака (а швидкість літака в той момент кілометрів 130 на годину). Останні, якщо не повезе з попередниками, можуть перелетіти місце посадки і впасти на дерева (що є дуже неприємно і травматично), або просто прийдеться тягти на собі парашут лишній кілометр. Швидкість падіння з відкритим парашутом 5 метрів на секунду, і удар об землю дуже навіть відчутний - втриматися на ногах практично не реально.

Зроблені парашути з величезними запасами міцності - вони практично не можуть порватися. Наприклад одна стропа витримує вагу 200 кг а їх там 28 штук. Машину можна підвісити, не те що парашутиста.

Площа купольного парашута 83 метри квадратних - він величезний. Я коли побачив перший раз розкладений парашут то перша думка що прийшла в голову - “ото б солому добре було накривати”.

Відмови парашутів діляться на дві групи - високої швидкості і низької (або повні і часткові). Повна це коли парашут з рюкзака не вийшов і продовжується вільне падіння. В такому випадку просто треба відкрити запасний парашут. Якщо парашутист наприклад втратив свідомість то запасний парашут відкриється все одно - автоматично. В середині є висотомір який на певній висоті відкриває запасний. Тому першим ділом при нормальному розкритті основного парашута відключають запасний, бо під двома парашутами спускатися трошки менш комфортно ( хоч і безпечно).

Відмова часткова - коли парашут вийшов але розкрився неправильно. Тоді теж розкривається запаска, але в залежності від обставин може бути необхідність відчепити основний парашут перед розкриттям запасного.

На перший погляд часткова відмова це краще ніж повна. Але насправді при частковій, ті тряпки і шнурки, що вилізли з ранця і не розкрилися, можуть заважати нормаліній роботі запасного парашута. Тому перед тим як ввести в дію запаску все одно відчіпляються від основного.

По статистиці стається приблизно одна відмова основного парашута на 1000 стрибків. Запасний парашут набагато надійніший ніж основний. Його єдине завдання - врятувати життя. В той час як основний проектується щоб він був маневрений, давав м'яку посадку, швидко укладався ітд. Запаска то безкомпромісна надійність. Крім того запасний парашут сам парашутист не укладає. Його пакує тільки спеціально сертифікована людина і перепаковує раз на півроку. Він опломбовується і записуються дані укладальника в техпаспорт. То все перевіряють працівники дропзони перед стрибком.

Взагалі з документами все строго. Все записується - хто стрибав, в якій годині,який виліт літака, хто укладав, хто перевіряв укладку, хто перевіряв парашутиста перед стрибком.

Всі деталі парашута мають на собі серійні номери ( за винятком деяких металічних які повинні бути гладкими ) . І виробники інколи можуть партії відкликати по номерах якщо в партії виявили брак. Тобто може прийти власнику лист що вам от таке-то кільце треба замінити бо в когось воно зігнулось при відкриті і сталь виявилася поганої якості.

Я в Україні стрибав з трьома видами парашутів Д1 5У, Д5с2, Д6. Всі вони приблизно одинакові. Важать кілограм 15 і не дають ніякого комфорту. Після 15 хв перебування в ньому, навіть просто сидячи, стомлюєшся бо він з усіх сторін тисне твердими ременями і пряжками. Вистрибують з такими парашутами з висоти 800м. При виході з літака автоматично відкривається маленька парасолька ( стабілізуючий парашут ) діаметром 1м. І відразу запускається секундомір, який через 3 секунди відкриває основний парашут. Потім 2-3 хв спуску і земля. Від парашутиста нічого не залежить - все працює автоматично. То зручно якщо треба щоб стрибнуло багато людей без навиків.

Тут в Австрії з купольними парашутами не стрибають взагалі. Всі стрибають з прямокутними - або їх ще називають крило. Такі парашути керовані - причому вони ще й мають високу горизонтальну швидкість. І через те що вони керовані і швидкі на них не можна просто пасивно приземлятися як на купольних. Їх треба пілотувати.

Крила відрізняються за завантаженістю - кілограм на фут кавдратний. Чим завантаженість більша тим швидший парашут. Найбільшу площу (відповідно найменшу завантаженість) мають навчальні крила - 280 футів, а спортивні зменшуються аж до 70 і навіть менше (то вже зовсім маленький парашутик 6.5 м2). Спершу всі вчаться на парашутах більшої площі - вони вибачають помилки і на них можна без травм призимлитися навіть якщо взагалі ніяк не вмішуватися в процес. Зі зменшенням площі, приземлення робиться все складнішим і складнішим.

З малими парашутами стрибають тільки досвідчені парашутисти. Для того щоб їх посадити, безпосередньо над землею (метрів 50 висоти) роблять маневр, який каменем кидає парашут донизу а потім ту вертикальну швидкість перетворюють у горизонтальну змінюючи кут парашута. Без того маневру на малому парашуті сісти без травм не можливо. Швидкість така висока що парашут аж гуде при посадці. Якщо той маневр не зробити, або зробити за низько то тоді можна не встигнути погасити вертикальну швидкість і буде сильний удар об землю. Якщо зависоко - то повна зупинка буде над землею (допустимо метрів 5) і з цієї точки почнеться звалювання парашутиста бо після тої точки парашут втративши розгін перестане тримати парашутиста і каменем впаде на землю. Саме тому процес зменшення площі є поступовим. Я літав на парашутах 280 і 210 футів і мені його швидкості більш ніж вистачає, в той же час він є цілком безпечний - велика площа не дає йому звалитися навіть після різких маневрів.

Найважливіше при посадці парашута - вчасно загальмувати, тобто перевести вертикальну швидкість в горизонтальну. Якщо все зробити вчасно то посадка дуже комфортна - після гальмування ви просто зависаєте, на долі секунди, на висоті сантиметрів 20 і потім просто стаєте на землю. Якщо помилитися - тут вже в залежності від площі парашута, якщо площа велика то можна трохи гепнутися, якщо мала тоді … на малих парашутах краще не помилятися.

Сучасні запасні парашути теж відрізняються від тих з якими я стрибав в Україні. Замість механічного висотоміра який відкриває парашут автоматично, тут електроніка. Прилад міряє швидкість падіння починаючи від висоти 500 до 300 м. І якщо парашутист пролетів той відрізок зі швидкістю більшою ніж 30 метрів на секунду то прилад відкриє запасний парашут. Тому тут можна не морочити собі голову з деактивацією запаски після спрацювання основного (як на військових) - вона спрацює тільки якщо справді потрібно.

Вільне падіння - стандартно вистрибують з висоти 4км. Швидкість вільного падіння приблизно 50м на секунду (200 км на год.). Парашут відкривають на висоті 1 км. Тобто 3км пролітає парашутист у вільному падінні. То приблизно 1хв.

Просто так взяти і стрибнути людині без тренувань з парашутом який передбачає етап вільного падіння не можна. Тому що парашут штука хоч і надійна але його дуже небезпечно відкривати якщо людина падає неконтрольовано. Під час падіння можна робити що завгодно - перевертатися, крутитися, летіти на спині, але дуже важливо щоб безпосередньо перед відкриттям парашута парашутист перевернувся на живіт і стабілізувався. Якщо людина ніколи не падала то її почне неконтрольовано крутити і вона просто не зможе зупинитися, відповідно не зможе безпечно відкрити парашут.

Тому при навчанні, перші три стрибки, зі студентом стрибає два інструктори які його тримають аж до моменту відкриття парашута. Коли вони бачать що студент тримає з ними зоровий контакт, виконує команди і більш-менш нормально падає - далі продовжує один інструктор (ще 4 стрибки). На 7-мому стрибку інструктор вже тільки спостерігає і страхує. На протязі останніх стрибків студент має сам себе виводити з стабільного падіння (для того достатньо згрупуватися в кульку) і потім відновлювати стабільність. Якщо інструктор бачить що студент може з будь-якого положення перевернутися на живіт то студент починає стрибати самостійно. І так дострибує до 29 стрибків. Після 29 стрибків студент вже сумарно має майже півгодини вільного падіння. Останній стрибок курсу - заліковий - протягом нього треба зробити повороти на 380 градусів вправо і вліво, перевороти задній і передній, і рух прямо. Необхідні рухи повторюються десятки разів на землі і потім поліруються в повітрі на протязі тих 29-ти стрибків.

Відчуття під час вільного падіння. Перше що приходить на думку - сильний свист вітру. Я стрибав в студентському шоломі - він вуха не закриває. Бувалі парашутисти стрибають в шоломах які повністю закривають голову і ще й беруші закладають в вуха (як не як вітер 200 км на годину). Студентам в таких закритих шоломах не можна стрибати бо інструктор повинен постійно мати зоровий контакт з студентом. Спершу під час вільного падіння я взагалі не орієнтувався над яким районом я знаходжуся і де я є. А вже ближче до закінчення я зразу знаходив зону посадки і старався не відлітати далеко.

Під час вільного падіння якщо відвести руки назад то тіло перетворюється на маленький літачок (то називається трекінг) і ви справді швидко летите по горизонталі кілометрів 100 (а то й більше) на годину. Тобто якщо протягом стрибка весь час робити трекінг в одному напрямку то можна відлетіти так далеко що коли розкриєте парашут буде не достатньо висоти щоб вернутися на дропзону. Тоді треба сідати на поля і йти пішки назад.

Вітровий тунель - ще варто і про нього згадати. Це велика вертикальна труба, діаметром метрів 5 і всередині вентилятором створюють вітер в діапазоні від 160 до 260 км на годину. В такій трубі парашутисти тренуються. Деякі трюки для яких треба довго тренуватися парашутисти відпрацьовують в такому тунелі. Бо 1 хв вільного падіння в тунелі коштує преблизно в три рази дешевше ніж в реальному стрибку

І ще пару фотографій:

Цунів 2007-й рік. Перші стрибки