При першій вагітності: здається що весь світ крутиться навколо тебе, всі переживають, ти маєш багато часу для себе, для роздумів, для фітнесу для вагітних, для школи по підготовці до пологів, для зустрічей з друзями, для того щоб відпочивати, у вихідні довго лежати в ліжку та дивитись якийсь фільм і їсти фрукти; для того щоб слідкувати за кожним тижнем вагітності і як розвивається малюк.
При другій вагітності все зовсім по іншому: спершу мене тошнило мабуть цілий місяць, але не було як на те звертати увагу, адже треба було готувати сніданок мені та Артемчику, і йти на роботу. Перший триместр припав на зиму - і як в зимку часто з дітками трапляється - Артем хворів, температура і всяке таке - ну як не візьмеш на руки хвореньку дитину, і впринципі про себе вже не дуже думаєш. Одним словом такий трошки важкий період був.
Для мене було несподіванкою, коли я пішла тут до лікаря на огляд на 11му тижні вагітності, одне з перших питань лікаря було: " в якій лікарні збираєтесь народжувати?", - і виявилось, що то вже досить пізно щоб реєструватися в лікарню. Тут принято займати місце в лікарні як тільки жінка взнає про вагітність - з перших тижнів, чим швидше тим більший вибір. Поки я почала питати мамочок які хороші лікарні і дзвонити туди щоб зареєструватися, то виявилось що багато які вже зайняті на початок вересня. Але все таки знайшли вільну, де народжували наші знайомі і вони були дуже задоволені. Правда та лікарня була в іншому кінці Відня - годину їхати.
Другий триместр був уже кращим, почувала себе добре. Лікарка моя казала що вагітність то не хвороба і щоб я ні в чому себе не обмежувала. Тому я навіть на велосипеді та самокаті досить багато їздила. Ми з Артемом були чудовими партнерами по прогулянках.
При першій вагітності у декреті я пробула 2 тижні до пологів, а от при другій 2 місяці. Ми встигли в україну поїхати, відвідати курс плавання з Артемчиком, а тижні декрету взагалі були розписаний по днях: 2 дні німецька, 2 дні басейн, п'ятниця закупи продуктів, крім того, скоренько зготувати вечерю і по Артемчика в садочок. Він знав що я дома, не ходжу на роботу, то ж завжди просив забирати раніше. А потім ми 2 год могли гратись на майданчику- дорогоцінний час разом. При другій вагітності я мала достатньо часу щоб набутись у декреті.
Ну і ще різниця в моїх хлопцях: Артем народився у 1й день 37го тижня, а Максим чекав аж до 39 го тижня.
Ну і декілька фото за маленькими Артемом і Максимом:
Але мабуть найбільша різниця не в матеріальному запезпеченні а в ставленні персоналу. Під час схваток, ми як і в перший раз, були з Володьою тільки двоє, чергова акушерка час від часу заходила і питала як ми, і завжди підбадьорювала. Вона постійно спокіним тоном казала шо все добре, ви робите все правильно так і продовжуйте. Під час самих пологів, я тілтки чула слова підтримки: яка ти молодець, ти робиш все дуже добре і т.д. А коли максим народився, його поклали на мене і він лежав мабуть годину, або півтори голенький накритий ковдрочкою, пуповину довго не перерізали. Нас залишили самих щоб ми познайомилися, ніхто не брав дитину важити/міряти, просто собі лежали і відпочивали. На моє запитання до акушерки чи будуть його міряти та важити, відповідь була: в дитини стрес, він тільки народився, нехай буде біля вас, а за годину я все зроблю, він ж не виросте за годину і вагу не змінить, то нащо спішити. І тепер думаю вона повністю права, не зрозуміло чому в нас якось все бігом та швидко, як конвеєр - народилася дитинка, кричить, а його вже й важать-міряють. В Австрії все - кайн штрес.
У після пологовий період в Україні вийшло так що ми з Артемчиком були цілий тиждень у лікарні, і за цей час я зіткнулась з наглістю, байдужістю, хабарництвом, хамством усього персоналу. Якщо чесно, то жінці після пологів з таким персоналом ох як не легко. Згадую той період зі злістю і дуже дуже рада що другі пологи були не в Україні. З Максимом я була в лікарні тільки два дні, і протягом цих днів мені було досить комфортно в лікарні: лікарі хороші, якщо заходили мене оглянути а я годувала Максима, то ніхто і слова не казав що: лиши дитину, потім догодуєш; лікарка або сідала і просто розмовляла зі мною чекаючи, або казала що зайде пізніше. Та справді, це ж проста звичайна людяність.
До годування теж ставлення зовсім по іншому. У Львові дитину нагодували сумішшю в перший день, бо дитина була в боксі і їм не хотілося нести до мене. В той час як в мене страшенно боліли груди від молока. Аж коли я дала 50 гривень медсестрі то вона принесла Артема а потім і бокс привезли до мене в палату - все тільки за гроші. Тут сказали що в перші три дні якщо є хоч трошки молока то того достатньо для здорової дитини, тому ніяких сумішей не дають, хіба якщо через три дні в мами справді мало молока тоді починають сумішами годувати.
Крім того здивувало що персонал дуже молодий, і вони були повністю відкриті до моїх побажань, казали якшо вам зручніше стоячи, сидячи то можна й так - проблем нема. Можна було і в джакузі народжувати, але для того їх треба було попередити заздалегіть, ми з Володьою вирішили не есперементувати.
Я дуже рада, що народжувала у Відні.
======================================================================
Ну якось так і закінчилась друга вагітність і почалось нове життя нашого синочка.
Тепер нас четверо 😘😘😘😘👨👩👦👦
